Христос Воскрес, а ми ще ні

Шануймося, Куме, ще поки є сили
Горнути цю Землю нагору до Сонця,
Ще поки повітря шматує вітрила,
Та іноді Бог зазира у віконце.

Цінуймося, Брате, бо варто й надалі
Ту греблю до Місяця вперто гатити.
Хай збиті мозолі, та зламані палі,
Нема того бісу, щоб нас зупинити.

Пишаймося, Пане, отим будівництвом,
Що грюкає в серці та мітить у небо.
За цеглою цегла ми творимо дійство,
Що прагнула решта, а нам стало треба.

Тримаймося, Друже, у межах пригоди,
У самому жерлі історії світу.
Весела нагода долати ці сходи
Від першого кроку і до заповіту.

Та поки у вічність зачинена хвіртка
Не треба соромитись жити добряче.
Хай ллються та п’ються пісні та горілка,
Бо ми того варті, тож будьмо Козаче!

Тяжелый долгий путь из осени в весну

Памяти моего отца

(23.11.1938-3.04.2019)

Ты много повидал, смешного и грешного,
Своей судьбой хлебнул две правды, две войны.
Перелопатил сам, упорно и сурово,
Всю серость ноября, до радуги весны.

Ты честно прошагал, от края и до края
Томаковскую степь, уральскую метель.
Ты просто шел и шел, порой не замечая,
Что под ногами жизнь, и лишь в конце, апрель.

Ты пробовал на вкус дороги и плотины,
И  золотой песок, и темный русский лес.
Прошел, пожалуй, все, и мины, и вершины
Из глубины Днепра до синевы небес.

Вся горечь отойдет, все хлопоты уймутся,
Другие будут грызть другую целину.
Не каждому дано, пройти и не споткнуться
Тяжелый долгий путь из осени в весну.

P.S. Ты перенес свой крест, назло кромешной боли,
Через крутой овраг «истории страны».
Вложил тяжелый труд в два разных смысла воли,
Но так и не постиг всей прелести Весны…