(Анархічна утопія)
Анархистам всей планеты,
Потомственным и идейным
Під дощем гуляє поле, хвилі зораного степу,
Причаїлися в напрузі, як на варті детонатор,
Наче та земля махновська, що ускочила в халепу,
Відчайдушно і нахабно розгорнула чорний прапор.
Мов розправила долоні зі слідами від тачанок,
Окрилено посміхнулась, Батьку Богу до вподоби,
І гайнули з того світу, крізь покинутий світанок
В напружене сьогодення, нескорені хлібороби,
Згуртувались в чорну зграю громадської непокори,
Стали дідьку на заваді, кулеметом на причілку.
Покривились крохобори, повтікали прокурори,
Озираючись скажено на мотузку і на гілку.
Полетіли чорні коні, проти ночі, світ за очі,
Спалахнула зірка-гідність, наче шабля отамана.
Сіли хлопці на вечерю пити волю донесхочу,
Бо із ранку працювати клопітливо, спостаранно.
А у небі чорні хмари переможно майоріють,
Спонукають не спинятись у завзятому натхненні,
Щоб нарешті наздогнати, втримати одвічну мрію,
І свого життя зерняток назбирати повні жмені.
А за небом, серед вишень, Батько Бог та Батько Нестор,
За чаркою, спостерігають, як там справи в Гуляйполі.
Чи примирена спільнота? Чи подоланий агресор?
Чи насправді рветься вгору чорний прапор – прапор волі?
