Незламана шабля

Дарував мені, Боже, слово,
Гостре, як сокира, чи ніж.
То, як хочеш, рубай ним дрова,
А, як вмієш, то сало ним ріж.

Несподіване, як цунамі,
Вибухове, як динаміт,
Солодке, як гріх до нестями,
І гучне, наче спів трембіт.

Міцне, наче добра горілка,
Що ллється бурхливим Дніпром.
Сумне, мов ота сопілка,
Що пестує ніч за вікном.

Хрещене водою з криниці,
Колисане вітром в степу,
Свячене духм'яном пшениці,
Налаштоване на боротьбу.

Загартоване в куряві бою,
Вмите кров’ю лихих ворогів,
То моя успадкована зброя
Від полеглих в бур'ян вояків.

Небезпечне, як в темряві граблі,
Лиходійське, як зуби вовків.
Моє слово – незламана шабля,
З тих прадавніх козацьких часів.