Одкровення Івана

Рабів до раю не пускають,
Не пробачають їм гріхів.
Рабами стежки застеляють
До господарства всіх чортів.

Не пробачають їм огиди
Брудних душевних марнотрат,
Паїв від продажу Феміди,
Брехні собі, корисних зрад.

І за мозолі на колінах
Не скажуть й слова співчуття.
Не визнають горби на спинах
За знак сумлінного життя.

Бо там Господь, а не хазяїн,
Цінує рівних по собі,
І в снах жахливих не бажає
Геть розчинитися в юрбі

Голодних, сірих та нікчемних,
Що прагнуть безкоштовних благ,
Пощезлих в пошуках даремних
Несамостійних бідолах.

Тому, хай всі з малечі знають,
Що рай не співи і гопак.
Рабів до раю не пускають
Хоть будь там що, хоть будь там як.