Чорний прапор

(Анархічна утопія)

Анархистам всей планеты,

Потомственным и идейным

Під дощем гуляє поле, хвилі зораного степу,
Причаїлися в напрузі, як на варті детонатор,
Наче та земля махновська, що ускочила в халепу,
Відчайдушно і нахабно розгорнула чорний прапор.

Мов розправила долоні зі слідами від тачанок,
Окрилено посміхнулась, Батьку Богу до вподоби,
І гайнули з того світу, крізь покинутий світанок
В напружене сьогодення, нескорені хлібороби,

Згуртувались в чорну зграю громадської непокори,
Стали дідьку на заваді, кулеметом на причілку.
Покривились крохобори, повтікали прокурори,
Озираючись скажено на мотузку і на гілку.

Полетіли чорні коні, проти ночі, світ за очі,
Спалахнула зірка-гідність, наче шабля отамана.
Сіли хлопці на вечерю пити волю донесхочу,
Бо із ранку працювати клопітливо, спостаранно.

А у небі чорні хмари переможно майоріють,
Спонукають не спинятись у завзятому натхненні,
Щоб нарешті наздогнати, втримати одвічну мрію,
І свого життя зерняток назбирати повні жмені.

А за небом, серед вишень, Батько Бог та Батько Нестор,
За чаркою, спостерігають, як там справи в Гуляйполі.
Чи примирена спільнота? Чи подоланий агресор?
Чи насправді рветься вгору чорний прапор – прапор волі?

Где ты?

Памяти Александра Башлачева

Где ты питерский ад, тридцати лет назад,
Золоченый фасад и заплеванный двор,
Мрачный, суетный мир коммунальных квартир,
И надежды глоток и свободы топор?

Где ты право на смерть, как пузырь на троих,
Как блокадная оттепель хуже зимы?
И дворцы на могилах бараков чумных,
Квасят за упокой из Невы-Колымы.

Где ты пристальный взгляд в перекрестки-кресты,
И вонзенные в ночь разводные мосты?
И внезапный рассвет посреди февраля,
И летящая пулей навстречу земля.

Где ты ветер в лицо и за шиворот снег,
И звенящая жуть, что Певца не отпеть?
Что жилец совершил безрассудный побег
Из промозглой зимы в непроглядную смерть.

Где ты та тишина, от которой тошнит,
Что осколки души обращает в гранит?
По задворкам - метель, по загривкам – озноб,
Комья мерзлой земли и гитара на гроб.

Память правит парад, тридцати лет подряд,
Изможденный затвор, возвращая назад.
Только где-то за гранью непрожитых лет
Надрываясь молчит непрощенный Поэт.

Терпи, козак

Терпи, козак, виковуй свій терпець
З нещадного, розпеченого болю.
Крокуй до сонця, слід за вітром, навпростець,
Не озираючись, не зраджуючи долі.

Боронь його, терпець твій оберіг,
У хижому, забрудненому світі.
Тримай його в собі, як шаблю та батіг,
Напоготові до скрутної миті.

Цінуй його, без нього аж ніяк
Не зберегти душі тендітні крила.
Знаходь, там де нема, стискай вогонь в кулак,
Бо той терпець, то найстрашніша сила.

Впирайся ним, коли тебе знайде
Час вибору між смертю та ганьбою.
Не залишай його ніколи й ніде,
Бо той терпець, то найлютіша зброя.

Терпи, козак, цей світ створив терпець,
Кохай його, на нього сподівайся,
Неси його у світ, як гідності взірець,
Терпи, але ніколи не здавайся.